Творчість

Доповідь на другій всеукраїнській науково-практичній конференції з адиктології

                                   14-15 вересня 2024 року (м. Київ)

https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/742574/  https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/742574/1/Zbirnyk%20conf%20adyctolog%202024_z.pdf

 Цікава річ – алкоголізм! Комусь не подобається саме слово і навіть поняття, хтось вважає алкоголіків хворими людьми, а хтось нахабними й хитрими негідниками. Є різні думки з приводу того, що з ними робити. Лікувати, ізолювати у в'язниці чи психлікарні, а, може, просто відстрілювати, як інколи це роблять із бездомними собаками? Так-так, і таке доводилося чути, на превеликий мій жаль!

Радикальні методи в людській історії всім відомі, і я не буду на них загострювати увагу, тим паче, що зараз маю на увазі більше обивательську точку зору. Але навіть у поняття "лікування" різні люди вкладають різний зміст. Для когось таким є медикаментозна допомога, так би мовити, чистка крові чи всього організму з подальшим кодуванням, підшиванням чи ін'єкцією, так званим "торпедуванням". Я іноді клієнтам кажу, що можна хоч усю кров замінити в людині, може, навіть і деякі органи, але голосом Павла Зіброва вона ніколи не заспіває! Також є думка, що тільки психотерапевт у змозі вирішити труднощі алкозалежної людини. Знаю й таких, хто пальму першості у вирішенні цього питання відводить церковним інституціям. Або ж вважають, що алкоголіку просто потрібно добре працювати, наприклад, поїхати в монастир на півроку, «наймитувати» там від зорі до зорі, і всю дурість із голови, як рукою виб'є! Не можна не згадати й анонімних алкоголіків, на яких багато хто робить ставку в питанні виходу людини з пияцтва, звичайно, небезпідставно, але про це трохи далі. Зрозуміло, що є міжнародна класифікація хвороб, яка визначає, зокрема, психічні та поведінкові розлади, до яких якраз і належить алкогольна проблема. Але я буду говорити не про стандарти і протоколи, а про життя в контексті заявленої теми, про ставлення до цієї теми питущих людей, фахівців і суспільства загалом. Чи можна алкоголізм називати хворобою або захворюванням? Оскільки внаслідок вживання алкоголю порушується нормальна життєдіяльність організму на рівні фізичних можливостей, соціально корисної активності, психічних проявів, то доречно в цьому контексті оперувати словом "хвороба". Слово "нормальна" одразу ж може викликати запитання, але це окрема тема для дослідження. Логічно називати алкоголізм і захворюванням, процесом, станом, залежністю. Думаю, всі ці терміни пов'язані синонімічністю, але мають різне смислове, емоційне і навіть енергетичне навантаження. Багато що залежить від контексту ситуації: хто говорить, кому говорить, за яких обставин. Я вживатиму терміни "хвороба" і "залежність" як синоніми, маючи на увазі не окремо взятий момент часу, а все буття питущої людини з її життєвою перспективою. І тут уже можливі варіанти! Можна продовжувати пити далі й істотно скорочувати термін життя, можна «зав’язати» і тягнути лямку сірих буднів, а можна протверезіти, знайти свій сенс і радіти життю. Переконаний, що існує безліч проміжних варіацій. Як то кажуть, скільки людей, стільки й доль! І виникає закономірне запитання: що робити людині, яка бажає вибратися з алкогольної безодні? До речі, самому бажанню не завадило б приділити трохи більше уваги. У кожного алкоголіка є блакитна мрія: пити, і щоб за це нічого не було! Щоб не було наслідків вживання, які неминуче збільшуються з розвитком хвороби. Але часто життя бере людину за горло, і бажання щось зробити зі своїм пияцтвом є за своєю суттю не стільки бажанням, скільки вимушеним кроком, що забезпечує інстинкт самозбереження. Можна сказати, що перемагає вітальність, але з огляду на обставини, в яких перебуває людина на порозі одужання, краще підходить вислів "не хочеться помирати" або "страшно помирати". Звісно, всі випадки різні, і люди різні, і втрати в них різні. І різні обставини змушують їх замислитися про зміни в житті. Одна людина може втратити майже все і ще сумніватися в доцільності тверезого способу життя, а для іншої – скандал із дружиною, спровокований зайвою випитою чаркою, стає приводом для походу до фахівця-адиктолога. Не беруся стверджувати, чому в одного так, а в другого інакше. Точніше, пояснення є, але воно більше філософське, хоча й має прямий стосунок до життя. До життя як до чогось цілісного взагалі, і до життя окремо взятої особистості. Безглуздо розглядати людину і її психіку під мікроскопом у відриві від її життєвого контексту. Коли перед моїми очима постає вся панорама життя людини, тоді легше зрозуміти і її алкогольну пристрасть. Немає якоїсь однієї причини, через яку людина стає алкоголіком. Це мультифакторне захворювання, що зачіпає всі сфери людського буття. Як стверджує Сартр, "існування передує сутності". Людина стає тим, ким стає. І стає саме тому, що живе певним чином. Якщо живе абияк, то й отримує дещо. Але тільки з останнім земним подихом можна говорити про справжню кінцеву сутність людини. А до цього завжди є шанс перевершити себе, навіть якщо обставини життя і початковий розклад при народженні свідчать про зворотне! Тут я підійшов до того, що алкогольну залежність слід розглядати в розрізі чотирьох вимірів буття. Усі вони: соціальний, фізичний, особистий і духовний, – є ареною життєвих перипетій людини. Сама хвороба має витоки в цих вимірах (світах), що вельми логічно вписується в концепцію формування залежності. Але це окрема тема для ретельного розгляду. У цій розповіді я виходжу з того, що людина під тиском життєвих обставин намірилася покінчити з п'яним життям. Якщо не всі, то багато хто з таких людей прямо так і кажуть: "Мені б тільки не пити, і все буде добре в житті". Часто ще приправляють цю фразу міцним слівцем, ніби додаючи собі впевненості. І найпарадоксальніше, що промовляючи ці слова, люди в них щиро вірять. А ще парадоксальніше те, що ці думки справджуються з точністю до навпаки! Припинити вживання спиртних напоїв – необхідна, але недостатня умова для одужання від алкогольної залежності. Природно, що п'яна душа одужувати ніяк не може (йдеться саме про алкоголіків). Думаю, що це твердження не потрібно підкріплювати будь-якими аргументами. Народжений повзати літати не зможе! У цьому напівжарті є велика частка правди. Припустимо навіть, що людина погоджується не пити взагалі, чого ж ще більше? А ось це "більше" якраз і можна виявити в чотирьох вимірах буття, які досліджує Еммі ван Дорцен у своїй праці "Практичне екзистенційне консультування та психотерапія". Це результат розгульного життя людини, наслідки її пристрасті до алкоголю. Зробити таку людину "новенькою", повернути її в славні роки бойової юності не вдасться, як, власне, і будь-яку іншу людину. І виходить, що одужання від алкоголізму – це саме виправлення наслідків пияцтва в усіх життєвих сферах. Марк Твен якось сказав: "Кинути курити легко. Я сам кидав разів сто!" У деяких варіантах замість сотні пишуть про тисячу, і як саме висловився Марк Твен, – я достеменно не знаю, але суть зрозуміла, хоч великий письменник і говорить про куріння. Нікотинова залежність – теж штука відома і сильна, і, напевно, може навіть змагатися зі славою самого письменника. Але найчастіше в алкоголіка немає сотні шансів, не кажучи вже про тисячу. Життя (або Бог, кому як більше подобається) багато шансів не дає, і якщо з’являється можливість, то нею треба користуватися. А користуватися такою можливістю – це значить "засукати рукава" і розгрібати завали "сміття", яке накопичилося за час безцільно прожитих років! Ще раз хочу підкреслити, що ситуації у питущих людей різні, хоч і бувають дуже схожими. У розповідях інших люди часто впізнають себе і своє життя. І все ж когось алкоголізм зачепив злегка, так би мовити, пройшов по дотичній, а хтось загруз, як у болоті, і в останній момент, схопившись за рятівну, вчасно подану гілку, встиг вилізти на тверду поверхню. Не буду вдаватися в крайнощі і візьму "середнього" алкоголіка, який прийняв рішення не пити, і якось у нього це виходить на початку. Озирається така людина на своє минуле життя, дивиться в майбутнє, і така туга на неї накочує, що вити хочеться! Начебто всі світові проблеми зібралися в купу і прийшли до неї в гості. Тіло мало не розсипається, сигналізуючи про нові болячки, сім'я на межі розвалу, кредити, роботи вартісної немає, душа, як розпечене вугілля, а головне – суцільна безнадія і сумніви в усьому. Це я тезово наважився описати стан залежної людини, яка з таким багажем підходить до "освоєння" тверезого життя. І виникає головне питання для нашого героя. Як жити і вирішувати всі свої життєві труднощі без вживання спиртних напоїв? Як ви вже зрозуміли, "кинути" легко, а от не повернутися назад, не підняти, так би мовити, – ось це і є завдання номер один на початку тверезого життя людини. Точніше, навіть не зовсім так. Ризик рецидиву є завжди у того, хто одужує, але в перші місяці тверезості це питання стоїть особливо гостро. А якщо ще багато "хвостів" тягнеться з п'яного життя? Та й кожен новий день підкидає нові завдання, які теж потрібно вирішувати по-новому, а не по-старому за "чашкою ароматного віскі". І тут я підходжу до основного лейтмотиву моїх роздумів. Що ж включає в себе одужання від алкогольної залежності в екзистенційному розумінні чотирьох вимірів буття? Які є можливості в цьому напрямі? Може, я перебільшую, купаючись у променях професійної деформації, і все набагато простіше? Можливо, питущій людині достатньо мати люблячу дружину і дітей, любити їх також достатньою мірою, отримати гідну роботу за покликанням, і все інше прийде, а пияцтво розсмокчеться? Я припускаю, що в житті можливі чудеса, а тим більше винятки з правил, але, як показує життя, алкоголіками стають, навіть маючи прекрасну дружину і чудову роботу. Алкогольній пристрасті піддаються бідні й багаті, жінки й чоловіки, молоді й старі, а також представники різних національностей, професій і віросповідань. З часткою чорного гумору зазначу, що алкоголізм для всіх, але водночас і одужання доступне всім, поки людина не переступила поріг "незворотності" у своїй хворобі. Повертаючись до мого героя, який почав дивитися на світ тверезими очима і дивуватися, що цей світ зовсім не такий, як йому здавалося, хочу запропонувати одну метафору. Я бачу людину, яка одужує, бігуном-стайєром одночасно на чотирьох доріжках. І ці доріжки зовсім і не доріжки, а чотири області буття, чотири виміри, чотири світи. Напевно, складно уявити собі, як це можливо відразу на чотирьох доріжках бігти і ставити рекорди. Але це всього лише метафора, асоціація, хоча для мене дуже навіть реальна і жива. Доріжки трохи звужуються в моїй уяві і стають доступними для одночасного повноправного використання. І головне – рекордів ставити не потрібно! Можна довго полемізувати про пріоритетність вимірів, але, думаю, що в цьому немає особливого сенсу. Вони визначають цілісну картину людського буття, і просто здається неймовірним зникнення одного з них. Вони всі важливі, навіть якщо хтось наполягатиме на більшій цінності якогось виміру, а також мають властивість перетікати з одного в інший і розвиватися паралельно. Припустимо, людина має колегу, і в них стосунки цілком вписуються в соціальний вимір. Але через певний час між ними спалахує кохання, і колега плавно переходить в особистий вимір цієї людини, оскільки їхні стосунки стають надто близькими, інтимними. Але якщо колега раптом стане ідолом, таким собі фетишем для людини, то такі стосунки стануть прерогативою духовного виміру, бо духовний світ – це насамперед світ цінностей, ідей і переконань. Тут би можна було виокремити духовний вимір, оскільки ми живемо і діємо в інших вимірах відповідно до своїх ідейних переконань. Багато в чому переконання визначають наші соціальні зв'язки, а також думки, почуття і поведінку в контексті взаємин із людьми. Це так. Але є і зворотний бік медалі. Цінності та переконання людини звідкись же беруться? Людина вкинута в цей світ, але не з готовими навичками, здібностями і поглядами на життя. Вона існує, розвивається і створює свою сутність. Світогляд складається в процесі життя: виховання і соціокультурного розвитку. Ну, і природно-генетичні задатки теж не можна скидати з рахунків. Я зараз говорю про банальні речі, але вони якнайкраще підтверджують думку про те, що просто нерозумно розглядати "чисту" психіку людини або її психічні процеси у відриві від інших сторін буття. Людину "відправили" в життя, "спорядили деякими запасами", але тільки у взаєминах з іншими вона може якось проявитися і кимось стати. Який це має стосунок до одужання від алкогольної залежності? Найбезпосередніший. Одужання являє собою шлях змін у фізичному тілі, у соціальних стосунках, у внутрішньому світі, а також у світі цінностей і переконань. Спочатку алкоголіку, який одужує, необхідно своє тіло привести до ладу в тому розумінні, щоб прибрати абстинентний синдром. Можна за допомогою лікарів, можна самому відсидітися або відлежатися. Кожен сам вирішує, як йому бути в такій ситуації, і на що він здатний. До речі, я помітив таку тенденцію, що в перший період тверезого життя в людини починають проявлятися різні соматичні захворювання. То тут заколе, то там заболить! Думаю, що під час вживання алкоголю людина просто на це не звертала уваги, та й алкоголь виступав свого роду анестезією. Тож у тверезості просто необхідно відповідати на "запити" свого тіла, реагувати на сигнали і відвідувати лікарів. Соціальний вимір додає свої завдання, не менш важкі для вирішення, ніж тілесні. Навіть складно все детально перерахувати. Я бачу це так. Зачинив ключем квартиру, вийшов з дому, і відкривається погляду безмежне «море життя». Країна і місто, місце роботи і колеги, друзі і знайомі, фінанси і закон – усе це є дзеркалом соціального виміру. Список можна продовжити. У питущої людини, як правило, багато "пробоїн у соціальному судні", які необхідно поступово залатати. Причому залатати так, щоб не було протікання до кінця життя. Особистий вимір охоплює внутрішній світ людини, а також інших людей, які їй близькі настільки, що вона впускає їх у свій інтимний простір. У залежної людини тут може бути дуже багато болю, настільки багато, що самій їй з ним не впоратися. Отримати дієву допомогу в цьому контексті – теж одне із завдань в одужанні. Духовний світ також не можна залишити осторонь, бо старі цінності, ідеї, переконання сприяли алкоголізації людини. Та що там казати, сам алкоголь став для людини великою цінністю, такою собі формотворчою субстанцією, що визначає сенс життя. Звісно, з такими переконаннями в "нове життя" ніяк не можна, але переосмислення цінностей відбувається не відразу, а поступово, і є однією зі складових процесу одужання. Власне, нерозуміння і неприйняття одужання як процесу, причому процесу тривалого, часто стає перешкодою в самому цьому процесі для алкоголіка, який тверезіє. І в цьому питанні йому теж потрібна допомога. Зроблю абсолютно короткий огляд доступних можливостей. Після того, як тіло звільнилося від неабиякої дози токсинів, можна продовжити процес тверезіння. Знаю людей, які закодувалися або «підшилися», і не п'ють дуже довго. Таких людей не так багато, але вони є, і, як правило, скочуються в іншу, не менш сильну, але більш "пристойну" залежність – трудоголізм. Але тут, окрім тверезості, постає питання про якість життя людини, критерій, який дуже складно виміряти, але можна дослідити під час зустрічі з клієнтом (звісно, якщо така людина прийде на консультацію). Я вже плавно переходжу до одного з видів допомоги – психотерапії. Думаю, що остання прийнятна для людей, які перебувають у більш-менш стійкій ремісії. Усе залежить від індивідуальних особливостей людини та обставин її життя. Але хоча б півроку або рік потрібно мати. Я не стверджую, що не можна працювати з людиною, яка вживає час від часу, але тоді потрібно бути максимально чесним із клієнтом і називати це консультуванням або психологічною підтримкою. У такому разі запит людини може бути не пов'язаний безпосередньо із вживанням, і тут уже може проявитися мудрість консультанта, який допомагає зняти клієнту "рожеві" окуляри й побачити очевидний зв'язок життєвих труднощів із вживанням алкоголю. А чи захоче він відмовитися від спиртного, – це вже наступне питання. Але потрібно розуміти одну важливу річ. Якщо людина вживає спиртне, то її психологічний, а часто й фізичний стан має свої особливості. Наприклад, людина страждає на шопоголізм. І вчора купила в маркеті кілька візочків продуктів, хоча мала намір узяти всього лише молоко і хліб. Вона дійсно перебувала у збудженому компульсивному стані на кшталт стану залежної людини, яка має непереборну тягу випити. Далі шопоголік здійснює компульсивні фінансові витрати, а алкоголік п'є. Все дуже схоже, і природа залежності «оголює своє обличчя»! З однією лише різницею, що шопоголік сьогодні цілком може прийти на сеанс до психотерапевта, і ця зустріч називатиметься психотерапією. А тепер уявіть собі людину, яка випила вчора літра півтора горілки, закусила абияк, а сьогодні прийшла на зустріч із психологом. Як можна назвати це дійство? У мене тільки непристойні слова крутяться на язиці, бо стан такого клієнта придатний для чого завгодно, тільки не для психотерапії. Так, поведінкові види залежності та залежність від психоактивних речовин у вигляді алкоголю і наркотиків мають схожу природу у своїй основі. Але введення в організм великих доз алкоголю ззовні все ж таки відрізняється від того, коли людина внутрішніми зусиллями доводить себе до стану компульсії та спричиняє приплив нейромедіаторів у клітини мозку. Причому це може бути будь-яка діяльність, але вживання алкоголю та інших ПАР відрізнятиметься від неї саме ступенем ураження організму і тяжкістю стану. Цю річ психолог має враховувати в роботі з людьми, які п'ють. Тому наполягаю, що справжня психотерапія можлива, коли у клієнта буде стійка ремісія, умовно кажучи, близько року. Зрозуміло, що все індивідуально, і якщо в людини два запої по десять днів на рік, то цілком можна "вписатися" в її період тверезості й почати терапію. Безумовно, такі випадки є, але я говорю про тенденцію, яка спостерігається в цьому питанні, про класику жанру, так би мовити. Якщо ж алкоголік якийсь час не п'є, то цілком придатний для екзистенційної терапії, як власне і для будь-якої іншої. У мене такі клієнти були. Усе залежить від їхніх індивідуальних особливостей. Думаю, ні для кого не секрет, що різні клієнти підходять для різних видів і напрямів психотерапії. Або різна терапія підходить для різних клієнтів. Для досягнення усвідомленої стійкої ремісії є кілька можливостей. У наш час мало хто не чув про реабілітаційні програми та центри для залежних людей. Вони мають різну ідейну спрямованість і орієнтовані більшою мірою на наркозалежних клієнтів, хоча й алкоголікам там знаходиться місце. Є центри, де їхні мешканці переважно працюють. Я б їх назвав "трудотерапевтичними". Є християнські центри, які організовують переважно представники протестантських церков. Також існують 12-крокові центри, про які хочеться сказати окремо, щоб внести деяку ясність. 12-крокова програма – це програма анонімних алкоголіків. Товариство АА – некомерційне і непрофесійне об'єднання, що має в перспективі єдину мету: допомогти своїм членам зберегти тверезість. Жодних внесків не існує, лише після групи в капелюх збирають добровільні пожертви на чай і каву або на оренду приміщення. Але це вельми невеликі гроші, адже крім 12-ти кроків є ще 12 традицій, які не рекомендують накопичувати надлишкові кошти і приймати їх від сторонніх осіб. Ведучий на групі – не психотерапевт, а такий самий алкоголік, як і решта, і його діяльність називається служінням, а не піднесенням над учасниками групи. Коли кажуть, що людей "присаджують" на такі групи, то це звучить щонайменше смішно. На групи АА часто приходять люди, які втратили дуже багато в житті і не особливо у щось вірять, і якщо вони залишаються, то відчувають, що це їм допомагає. І ні в кого немає якоїсь матеріальної або іншої зацікавленості, щоб людина залишилася на групі, крім щирого бажання їй допомогти. Коли один знаходить тверезість, хочеться передати її іншому. З іншого боку, я абсолютно не ідеалізую анонімних алкоголіків. Хтось із них досягає продуктивної стійкої тверезості, розвивається далі, беручи участь у проєктах психотерапевтичних шкіл, відвідує церкву або займається духовними практиками. Є люди, які почуваються цілком непогано і регулярно відвідують групи АА, щоб виговоритися, послухати і побачити давніх знайомих. А є й такі, яких "трясе" періодично, і вони чіпляються за групу, як за рятувальний круг. Серед членів АА є фанати, помірковані, розсудливі, співчуваючі. Все, як у всіх, як і в інших людських спільнотах. Трапляються навіть інтриги, але де їх не буває? Думаю, що психологи навіть більше залежні від своїх семінарів, тренінгів, супервізій, конференцій, ніж алкоголіки від груп взаємодопомоги. Я навіть підозрюю, чому "деякі психологи" скептично ставляться до анонімних алкоголіків. Ну, як можуть різні забулдиги збиратися без професіонала, не пити і ще філософствувати на різні теми, скажіть на милість? Виходить, що можуть, і це визнаний факт. А "деякі психологи", найімовірніше, відчувають професійну заздрість із цього приводу, а з нею, як відомо, краще звернутися до власного терапевта. Я невипадково приділив стільки уваги анонімним алкоголікам, адже реабілітаційні центри, що називаються дванадцятикроковими, з великою натяжкою можуть вважатися такими. По-перше, вони "запозичили" непрофесійну, по суті, безоплатну програму анонімних алкоголіків і перетягнули її на платну і навіть місцями "дуже платну" основу. Думаю, що таке "запозичення" відбулося без чийогось дозволу. По-друге, вони в кращому разі можуть називатися центрами з елементами програми "12 кроків", бо по-справжньому освоїти програму навіть за 6 місяців нереально. А по-третє, часто такі центри відкривають люди, які мають невеликий термін тверезості, та й консультантами там працюють ті, хто недавно протверезіли. І як вони розуміють одужання і зміст окремих кроків програми, так і доносять клієнтам центру. А розуміють вони ці речі в даний період свого життя досить своєрідно. Я висловлюю лише свою точку зору, засновану на багаторічних спостереженнях і досвіді. Насправді реабілітаційні центри займають важливу нішу в процесі одужання від алкоголізму та хімічної залежності загалом. Вони справді допомагають людині знайти початкову, вкрай важливу для неї ремісію, той фундамент, який надалі забезпечить побудову тверезого життя. І якщо я висловлюю критичні зауваження, то тільки, щоб стимулювати якісний розвиток таких центрів. Те ж саме стосується й анонімних алкоголіків. Участь у таких групах допомагає людині в початковий період її тверезості заспокоїтися, відчути впевненість у своїх силах, виявити труднощі та завдання, з якими необхідно впоратися, а потім уже "з чистою совістю" до психотерапевта! Або "нечистою", що майже одне й те саме. Також слід сказати про церкву та різні духовні практики. Такий вид допомоги існує, і більше того, є люди, схильні шукати витоки своїх проблем і вихід із ситуації саме в духовній сфері. Вони можуть протверезіти в громаді чи монастирі, але через якийсь час стикаються із суворістю навколишнього життя. А вони не знають, не вміють, не розуміють, як жити інакше, по-новому. Адже одужати можна лише в "інше" життя, що якісно відрізняється від колишнього. І найцікавіше, що творцем цього нового життя може стати тільки сама людина. І дуже правильно, що багато реабілітаційних центрів із навчальними та лікувальними програмами пропонують своїм клієнтам поступовий, так би мовити, "лайтовий" вихід із реабілітації та адаптацію в соціумі. Таким чином, процес тверезої соціалізації людини проходить не настільки болісно. Насамперед це зроблено для уникнення рецидивів. Тему одужання від алкогольної залежності можна довго обговорювати, полемізувати, дискутувати, з фактами або без них, просто відстоюючи свою точку зору. Але здоровий глузд і саме життя підказують, що одужання – процес широкомасштабний, що охоплює всі сфери людського буття. В ідеалі можна навіть накреслити схему, що показує людині шлях сходинками тверезості. Але ідеал практично завжди недосяжний, оскільки є таке поняття як "людський фактор". Голова починає жити власним життям, розповідаючи тілу, куди йому йти і що робити. І все ж я наберуся сміливості і скажу, що, може, це й непогано. Якщо раптом усі стануть ідеальними, то хіба це буде життя???