Творчість
СЕНС ЖИТТЯ НА ДЕНЦІ СКЛЯНКИ (ФІЛОСОФСЬКИЙ ФЕЙЛЕТОН)
Доповідь на першій всеукраїнській науково-практичній конференції з адиктології
16-17 вересня 2023 року (м. Київ)
Zbirnyk conf adyctolog2023.pdf (iitta.gov.ua)
Про алкоголізм написано багато: лікарями, вченими, психологами, письменниками. І розмірковувати про нього можуть майже всі, як про політику, жінок і футбол. Так, забув я ще Бога; про нього теж усе відомо в обивательському середовищі. Дійсно, є теми «вічні», наче створені на замовлення для обговорення і суперечок у будь-якій аудиторії або компанії. Алкогольна залежність і вживання алкоголю якраз і належать до таких тем, залучаючи до дискусії все нових і нових знавців. Адже алкогольна тема вельми глибока та широка, і розмовляти можна багато, зі «знанням справи», часто не про себе, а про знайомих або сусідів, тим самим витісняючи критичний рівень власного пияцтва. Загалом, є про що поговорити: від механізму дії «кодування» до пристрасті Ернеста Хемінгуея, що добре знався на вишуканих градусних напоях та віддавав їм належне до кінця свого життя. А якщо опоненти ще й «прикладуться» до цих самих напоїв, то «наукова дискусія» вийде на славу!
Звісно, я злегка жартую, але куди ж без нього, без гумору ріднесенького! Про серйозне можна тільки зі сміхом, інакше шизофренія постукає у гості. А непроханий гість, як відомо, буває всебічно обласканий господарем, вирушаючи у подорож за «російським військовим кораблем»! Так от, щоб не збожеволіти, насмілюся підійти ближче до заявленої теми. Як співвідноситься життя, а тим паче його сенс зі склянкою, не кажучи вже про денце останньої? Скажу одразу, що життя значно багатогранніше за склянку, хоча остання є певною мірою символом «совіцької» епохи, що пішла у небуття. Напевно, зараз сяють інші символи, пов'язані зі вживанням алкоголю, але суть від цього не змінюється. Зупинюся на склянці, добротному скляному виробі, що уособлює якусь міфічну стабільність того часу. Склянки були скрізь: в установах, у кафе, у поїздах, і, звичайно, у кожного на кухні. Навіть падаючи, склянка далеко не завжди розбивалася, що підтверджувало її небувалу міцність, а також універсальність, бо в склянку наливали все, зокрема, спиртні напої. Про народження і життя радянської гранованої склянки існує чимало вигаданих і правдивих історій. У якийсь момент вона зайняла почесне місце на столі поряд із горілкою, оселедцем і плавленим сирком. Відсутність столу не викликала особливих хвилювань, і його заміняла будь-яка тверда поверхня, пристосована під нехитре сервірування. Як видно, сама склянка, маючи простацьке походження, не особливо й претендувала на лаври "королеви" аристократичного посуду. Через неї пропускали все, і вона пропускала через себе всіх! Однак заради справедливості слід зазначити, що зі склянки пили і "великі люди": партійні чинуші, «цеховики», «заслужені» різних мастей, «силовики» з великими зірками, і навіть інтелігенти! Дивно, що любителів «підбадьоритися» з останньої категорії як в усній народній творчості, так і в літературних творах часто називали «вошивими»! Такий вислів навіть став ідіомою, до певної міри однією із візитівок «розвиненого соціалізму». Час від часу я розмірковував про вишукану неповторність цього вислову, адже сам маю певну освіту, що дає підстави зарахувати себе до такої високоповажної категорії громадян. Зрештою зовсім не обов'язково інтелігента називати «вошивим». Думаю, що узагальнення часто заважає побачити в людині її індивідуальність та унікальність. Освічена людина може бути просто п'яною, або такою, що не похмелилася, або схильною до алкогольних запоїв. До речі, освіченість далеко не завжди визначає інтелігентність, навіть, можна сказати, не є такою апріорі. Тому потомственого інтелігента видно одразу, навіть якщо він випромінює неперевершений аромат «біломора» і портвейну.
Може здатися, що я «жонглюю» словами поза темою, а то й зовсім «несу різну нісенітницю»! Ну, по-перше, "нісенітницею" можна назвати будь-яку науково-філософську концепцію, назвати просто тому, що я так вважаю. По-друге, розмірковую я про людину, причому людину розумну, так звану homo sapiens. Я б її назвав ще й людиною питущою, що латиною звучить: homo bibens. Ось так і злилися вони воєдино: homo sapiens і homo bibens. Розум не виключає пияцтва, пияцтво не виключає розуму! Людина розумна питуща (homo sapiens bibens)! Судячи з усього, пити усвідомлено і зі знанням справи може саме людська натура, хоча існують цікаві факти з життя тварин, які пристрастилися до вживання спиртного. За однією з версій, перохвості тупайї вважаються найбільш питущими тваринами у світі. Вони просто обожнюють пальмовий нектар, що містить алкоголь. Зокрема, раз на три дні тварина випиває дозу спирту, еквівалентну трьом літрам пива. Також встановили, що в крові тупай міститься 1,4 грама спирту на кілограм тіла, хоч і важать вони зовсім нічого. Але найпарадоксальніше, багатоденні спостереження за тваринами показали, що тупайї не демонструють типових ознак сп'яніння: наприклад, порушення координації рухів. Не виявлено було змін у поведінці, пов'язаних із ймовірним ранковим похміллям. От так би й людині! Але homo bibens на те й homo sapiens, що їй сенс подавай! На відміну від тупайї вона не просто п'є, а ще й розмірковує, філософствує, вершить долі людства. Складно сказати, чи замислюються над сенсом свого тлінного життя тварини, які з апетитом поглинають спиртовмісні продукти?! Схиляюся до того, що все-таки – ні, що шукати сенс у житті зі склянкою в руці або без неї, – це все ж таки привілей тієї самої людини розумної (homo sapiens). У всякому разі буду виходити з цього. У контексті сказаного згадується давній латинський вислів «in vino veritas». Приписують його давньоримському мудрецю Плінію Старшому. Там є ще й продовження: in aqua sanitas (здоров'я – у воді). Не викликає сумніву, що друга частина сентенції менш популярна у шанувальників Бахуса. Що ж стосується першої частини, то її зміст видається цілком очевидним і не потребує спеціальної розшифровки. Людина випиває, розкріпачується і відчиняє дверцята шафи, звідки виповзають "секретні скелети", що поступово наповнюють прокурену і просочену винними парами кімнату. Але це занадто просто, тому особливо тонкі й чуттєві натури надають вживанню алкоголю сакрального сенсу. І зовсім неважливо, чи можуть похвалитися вишуканістю напої, а навколишнє оточення своїм блиском! Тут справа скоріше у змісті, ніж у формі, хоча остання для багатьох представників питного ремесла все ж має певне значення. Десь підспудно всі прагнуть до ідеалу, тобто, до єдності форми та змісту. Інша річ, що запити і можливості у всіх різні. І тут я знову повертаюся до своєї улюблениці – гранованої склянки. Класична "совкова" склянка мала такі розміри: 65 мм у діаметрі та 90 мм у висоту. Шістнадцять граней і гладке кільце, що йде верхнім краєм окружності, стали її помітною особливістю. Хоча за все її життя кількість граней змінювалася, але саме шістнадцять граней і верхній обідок набули політичного забарвлення у любителів попліткувати на тему «кухонної філософії». І ось ця можливість долучитися до дискусії про щось важливе, водночас просте і незрозуміле, часто заборонене, надавала гранованій склянці авторитету і солідності. Сама склянка у диспутах участі не брала, але виконувала об'єднавчу роль. Навіть якщо опоненти не приходили до консенсусу, значення склянки в організації та підготовці їхніх зборів неможливо переоцінити. Склянка часто об'єднувала непоєднуване. І люди, які у звичайному тверезому житті просто не ризикували підійти один до одного, завдяки їй, такій сміливиці, могли без особливих зусиль випити на брудершафт.
Півлітрова пляшка горілки надихала на цілком демократичний варіант «зметикувати на трьох». Кожен із учасників спецоперації отримував свої законні 167 грамів жаданого напою завдяки все тій же славнозвісній склянці. Якщо наливати в склянку до обідка, то вміст пляшки ділиться рівними частинами на трьох. Але вищим шиком у професіоналів вважався поділ півлітрової ємності порівну саме на звук і не дивлячись. Для цього потрібно було не тільки мати певний досвід і талант, а й по-справжньому любити своє ремесло, наділяти його воістину вищим сенсом! Відчути, насолоджуючись мелодією дзюркотливої C2H5OH, де закінчується сенс однієї дози і починається сенс наступної, – це не просто філігранне мистецтво, а цілий дар Божий! А далі – більше! Випити належну дозу на одному диханні, крякнути від насолоди, закусити, чим доведеться, і думати, думати, думати. Для прояснення свідомості, звісно, можна і повторити. І той факт, що склянка бере участь у процесі «одухотворення» особистості, навіть не піддається сумніву. До речі, "гросмейстери питної справи" могли випити пляшку горілки з горлечка залпом, не відволікаючись на провокації навколишнього середовища. І це був той рідкісний випадок, коли гранована склянка залишалася поза справою і не могла принести користь бійцям невидимого фронту. А бійці боролися з тверезістю, з так званою нормою життя, незрозуміло ким і коли встановленою, але часто цитованою з важливим і менторським виглядом. Але «норма життя», як правило, нахилялася в бік різних видів лікеро-горілчаної продукції, а це сприяло пошукам сенсу на денці гранованої склянки. Нерідко сенс залежав від кількості випитого, і тоді співрозмовники переходили на стадію тотальної поваги. Повага як дар осягнення вищого сенсу має унікальну здатність зближувати і з'єднувати людей за духом і покликанням. Тому поважали одне одного довго і часто. Звісно, пошук сенсу – процес затяжний і складний, що частенько переходить навіть у кулачну дискусію. Але таке життя, як кажуть французи! Або c'est la vie! У дискусії народжується істина, і навіть якщо обличчя опонентів вкриті саднами, але випромінюють взаємоповагу, то можна з оптимізмом дивитися в майбутнє людства. У кожної людини свій сенс. Так і хочеться сказати, що в кожного своя склянка, але все ж таки це буде перебільшенням. Кожен має право на склянку – ось це є правда! Наскільки людина скористається цим правом, залежить уже від конкретних умов життя. Варто зазначити, що самі назви напоїв, офіційні та неофіційні, просто підштовхували питущу людину до пошуку сенсу, що допомагало подолати тривогу і відчуття абсурдності буття. «Сонце в бокалі», «Золота осінь», «Перлина степу», «Ранкова роса». Народні назви окремих зразків лікеро-горілчаної продукції були ще більш екзистенційними та влучними. Але неможливо все згадати, а якщо пропустити щось, то буде просто несправедливо! Тому лише наведу слова з першої частини «Аристократичного триптиху» українського поета і перекладача Юрія Лисенка, що друкувався під псевдонімом Юрка Позаяка:
«У колі інтелектуалів
Шампанське мозок бадьорить,
Як гарно жить без ідеалів,
На мертві теми говорить.
Ми всі в захопленні від Сартра,
Ми всі без тями від Мане –
Не все одно, що буде завтра?
Не все одно, що головне?
Життя – це симпатична драма,
Легкий мінор, легкий мажор,
Приємно поряд пахне дама
Парфумом Крістіан Діор.
Я жестом скромно-суперстарним
Підношу іскряний фужер
За кристалічно елітарних
Аборигенів вищих сфер!» [1].
Пафосно-іронічний стиль поетичних рядків тільки підкреслює всенародну любов до алкогольних традицій. «Напівсухий» закон 80-их став просто шоком для всіх любителів шукати сенс свого буття у склянці. Яке-небудь плодово-ягідне вино вже здавалося межею бажань для звичайного громадянина. Ясна річ, завжди були люди, які мали доступ до жаданого дефіциту, чим вони й користувалися. Але навіть вживаючи дорогі та відносно якісні напої, доводилося робити поправку на віяння того часу. А що вже говорити про звичайного алкоголіка, який стояв внизу на сходинках соціальної ієрархії?! У хід ішли напої, абсолютно не призначені для «внутрішнього згоряння». Але склянка приймала все: одеколон, лосьйон та інші спиртові рідини. Чи не найсуттєвішою особливістю пошуку сенсу була складність у тому, щоб вчасно зупинитися в такому феєричному процесі. Дуже переконливо це демонструє одна із серій мультфільму про Вінні-Пуха, коли герой зі своїм другом П'ятачком пішов у гості до братика Кролика. Звісно, у творі для дітей не могло бути пропаганди зловживання алкоголем, але, якщо залишити за дужками деякі речі і провести паралелі, то вимальовується дивовижна картина. Сама фраза «посидимо ще трохи» малює в уяві класичні зразки довготривалих посиденьок, пов’язаних із застіллями. Так, нещасний Вінні їв мед у гостях, а не горілку пив, але всі інші деталі розкривають його як справжнього адикта. Здається, ще трохи, ще склянка, ще пляшка, ще один тост, і все, –настане прозріння, просвітлення, інсайт! Але ні! Кожен наступний ковток веде до звуження в думках і висловлюваннях, потім гасне свідомість і «обривається кінострічка». Гештальт закривається! Можна навіть побудувати певний синонімічний ряд: «перекинути» склянку – пізнати сенс – закрити гештальт. Хай вибачать мені колеги-гештальтисти за використання їхнього основного професійного терміну, але дуже вже він вписується в цю конструкцію. Вираз «закрити гештальт» можна порівняти із закінченням запою, коли той, хто пізнав істину, вже пити не може. Йому все зрозуміло про світ і про себе в цьому світі, бо всі дискусії позаду, а про загострення пристрастей під час словесних сутичок свідчать ряди порожніх пляшок і залишки невигадливої закуски. Звичайно, можуть залишитися сліди ушкоджень на тілах і обличчях ораторів, але це все, як кажуть, втрати на виробництві. Свідомість того, хто «досяг», не обтяжують зайві обивательські думки, і настає стан космічної невагомості, коли тілу потрібен короткочасний відпочинок після неабияких інтелектуальних навантажень. Тілу в цей час доводиться, ой, як несолодко, але, як то кажуть, за все доводиться платити! Кожна питуща людина емпіричним шляхом знаходить свій унікальний спосіб приведення тіла у відносний порядок. Ну, а далі... до нових зустрічей в етері, точніше, в нашому філософському клубі!
Мабуть, слід віддати данину поваги тим, хто обрав шлях постійного вживання, так би мовити, підтримання певної концентрації алкоголю в організмі. Це справжні «старателі», патріоти своєї професії. Перманентне включення в пошуки сенсу наповнює буття людини цілями, завданнями і важливими справами! Однак мені вбачається і недолік такої форми вживання. Щоб по-справжньому кинутися на пошуки сенсу життя, свого і вселенського, а потім і пізнати таку істину, необхідно до кінчиків нігтів відчути стан абсурдності існування, якщо хочете, побути Сізіфом. І ось тоді жадана склянка здасться справжнім провідником у царство смислотворчості. Невипадково spiritus (лат.), а також spirit (англ.) перекладається і як дух, і як спирт (алкоголь). Дві сторони однієї медалі! Можна розвиватися як особистість, намагаючись намацати сенс перебування у світі, постійно вчитися, ставити запитання, отримувати відповіді. А можна просто «перекинути» склянку. Спочатку одну, потім другу. Ну, і так далі. Обмежень щодо цього не передбачено, оскільки духовне перетворення особистості – процес нескінченний, можливо, навіть спрямований за межі земного життя людини. Але чи буде склянка у людини поза її земним перебуванням, – питання залишається відкритим. Говорити і писати про сенс життя, а тим паче, про його пошуки крізь призму наповненої алкоголем склянки – справа не дуже вдячна. Завжди знайдуться опоненти, причому на будь-яку «тверезу» думку! Тому буду закінчувати в надії, що мої співгромадяни перед тим, як вдаватися до шокової терапії гранованої склянки, спочатку візьмуть паузу і подумають. Я часто люблю повторювати, що у кожного алкоголіка перед тим, як випити, завжди є право на телефонний дзвінок! Слава Україні!!!
Література.
1. Позаяк Юрко. Аристократичний триптих [Електронний ресурс] / Позаяк Юрко // Поетичні Майстерні. – 1996. – Режим доступу: https://maysterni.com/user.php?id=106&t=1&sf=1#top
2023 рік.