Творчість

                                                  Дружина каже чоловікові-алкоголіку:

                                                 - Як ти дістав! Щовечора п'яний, грошей додому не приносиш.

                                                  Ти сходив  би на  цвинтар, подивився, скільки там людей твого віку

                                                  померло від горілки.

                                                  Наступного дня він пішов зранку і повернувся під вечір п'яний.

                                                 - І де ти був?

                                                - Обійшов увесь цвинтар, читав написи на стрічках вінків:

                                                ВІД ТЕЩІ, ВІД ДРУЖИНИ, ВІД СУСІДІВ, ВІД ДРУЗІВ...                                                                                                                                           ВІД ГОРІЛКИ ніхто не помер. (Усна народна творчість).

                                                                  ТЕРАПІЯ КРІЗЬ ГАНЧІРОЧКУ!

                                                            Сатирична фантазія з життя психолога.

                                                Для читачів, що дивляться на світ з почуттям гумору!

                              Усі події та герої вигадані. Будь-які збіги з реальними особистостями випадкові.

     Я акуратно поправив захисну маску на своєму обличчі в очікуванні нової клієнтки. Вона могла зайти будь-якої миті, і потрібно бути у всеозброєнні. Уже кілька днів стояла неймовірна спека, і відчинене на провітрювання вікно було більше симулякром, аніж дієвим методом боротьби із задухою. Час наближався до шостої вечора, і мені вже нічого не хотілося, хіба що впасти на диван або стати під рятівний душ!

Тим паче, не хотілося розмовляти з особою, яка напросилася до мене на консультацію. Уже по голосу я зрозумів, що вона являє собою найяскравіший, просто "махровий" зразок співзалежної дружини, і на мене чекає справжня "битва", щоб хоч якось дати їй можливість поглянути на ситуацію з іншого боку. Мабуть, ви вже зрозуміли, що я психолог і певною мірою фахівець із залежностей. Звісно, в глибині своєї витонченої душі я вважаю себе найкращим фахівцем цієї сфери, принаймні тієї її частини, яка пов'язана зі вживанням алкоголю. Так, я не пишу доповідей і книжок, не створюю роликів, не проводжу семінари та тренінги, але маю величезний досвід індивідуальної і групової терапевтичної роботи з алкозалежними. Я дуже добре їх відчуваю і розумію. Скрипка мого несвідомого грає в унісон із симфонічним оркестром "алконавтів", і я наперед знаю всі рухи диригента! У всякому разі, так мені здається, і дуже добре, що не завжди, бо це вірний крок до запаморочливого життєвого падіння чи божевілля. Так, і ще важливо те, що сам я раніше пив, і пив на совість! Якщо надавати звання за цю доблесть, то на погонах у мене точно красувалися б великі "білочки" в дубовому листі, і це відповідало б військовому званню генералісимуса! А зараз я багато років не п'ю, не курю і чого тільки не роблю! Та гаразд, себе я можу хвалити довго, але цей ліричний відступ необхідний для розуміння ситуації. А ситуація складалася так, що я починав сердитися через запізнення клієнтки. Хотілося зірвати маску і піти додому. Не те, щоб я не схвалював обмежувальних заходів, пов'язаних із пандемією COVID-19, зовсім навпаки, -- оберігатися потрібно! Але спека, втома, передчуття зустрічі з "незручним" клієнтом, який спізнюється, робили свою підступну справу! Я відчував, що "накручую" себе, і злився ще більше. І це було неправильно, але що робити?! Як я люблю іноді говорити: "Механізм запущено!". Раптово двері відчинилися, і через них вповзла величезна туша, що майже одразу плюхнулася на стілець, який стояв навпроти мене. Останній загрозливо заскрипів! Я навіть не встиг запропонувати їй сісти або зробити жест рукою.

- Я не запізнилася? Кругом затори! - сказала вона замість привітання.

"Так, так, ти запізнилася", - подумав я, але вголос відповів: - Нічого, все нормально. Вам у масці складно говорити? Можете зняти, якщо важко. Сам я залишуся у масці, буду дотримуватися правил!

- Дякую за пропозицію. Поки що побуду.

Тітка почала розповідати про своє нестерпне життя, а я потроху спостерігав за нею. Звісно, слово "туша" стосовно жінки звучить дещо образливо, але в даному випадку підходить якнайкраще! Її середньої довжини волосся мало рудий відтінок, саме відтінок, оскільки фарбувалося не в цьому кварталі. Обличчя велике і кругле, але нижню частину його приховувала маска, тому повного уявлення скласти поки що не вдавалося. Маленькі оченята "свердлили" мене, прямо "буравили", і, незважаючи на всю мою стійкість, було трохи не по собі! Періодично вона прибирала піт з обличчя чимось, дуже схожим на носовичок. Те, що заведено називати шиєю, виглядало, як кілька підборідь. Було незрозуміло, як вони уживаються між собою. Далі йшли неосяжні груди, такий самий живіт, ну, і руки-ноги на кшталт них!!! Її одяг ризикну назвати сукнею, але точно не впевнений. Не стану мудрувати, оскільки не дуже в цьому розбираюся. На коротких жирних пальцях рук красувалося кілька золотих кілець, одне з яких точно було обручкою.

- Я йому все життя віддала, а ця сволота... - донеслося як крізь туман.

"Та краще ні з ким і ніколи, ніж із тобою все життя!", - подумав я.

"Боже, хіба так можна думати? Я ж психолог! Ой, скільки разів я чув цю фразу! Ну і що, що психолог???? Не людина, чи що?! А якщо вона мені неприємна? І не стільки своєю огидною зовнішністю, а сутністю своєю, способом мислення і шкідливою поведінкою. Дошкуляє чоловікові постійно та ще щось хоче від нього!"

У кабінеті з'явилася муха, мабуть, проникла через відчинене вікно для освоєння нової території. Вона чимось нагадала мені клієнтку: така ж жирна, настирлива і дзижчить! Вона прагнула сісти на обличчя то мені, то клієнтці. І якщо тітка без докорів сумління відганяла її руками і хусткою, то я намагався вельми інтелігентно ворушити головою в надії, що муха від мене відчепиться. Але коли вона вирішила залізти мені під маску, я дав їй щигля, вчинивши, можливо, зневажливо, зате справедливо! Муха відлетіла від моїх пальців на пристойну відстань і вдарилася об стінку шафи, що стояла біля стіни. На деякий час вона заспокоїлася!

- І, уявляєте, щойно я йому кажу, щоб не напивався, обов'язково приповзе п'яним! - продовжувала тітка.

"Ха, так це, як червона ганчірка для бика! Як "фас" для собаки! Хоча, кажуть, що бик реагує не на червоний колір, а саме на ганчірку! Тьху, і чого я до бика прив'язався! Тут із тіткою б розібратися!" - мої думки почали втрачати звичайну логіку.

- Та якби не я, він дисертацію не написав би і посаду не отримав! - продовжувала видавати "перли" пристойна дружина!

"Так, перед тобою тільки навколішки повзати, дякувати і прощення вимолювати", - з’явилася у відповідь думка в моїй голові.

У кабінеті стало зовсім душно, а кондиціонер, на жаль, не працював. Піт заливав очі, я витирав його акуратно серветкою, але це не дуже допомагало. Крапелька поту тонкою цівкою стекла вниз, і в носі запершило, особливо в правій ніздрі. Я почав робити різні рухи носом і ротом, добре, що під маскою непомітно! Звичайно, можна просто поколупатися пальцем у носі, але тоді в очах клієнтки я постану в невигідному світлі. І де він взявся, отой імідж!? Не сперечаюся, такий "фінт" цілком можна зарахувати як саморозкриття консультанта, але чомусь така думка не додала наснаги!

- І чого тільки ми не робили! Підшивалися, кодувалися, до попа їздили! - продовжувала тітка.

"На електричний стілець ще можна було", - саркастично подумав я.

Дискомфорт у носі перемістився з правої ніздрі в ліву. Я робив кругові рухи носом, і, схоже, що тітка помітила це і раптом замовкла. Вона пильно подивилася на мене і зняла маску.

- Ви сказали, що можна. Більше не можу. Вам погано? Може, і ви знімете?

- Ні, я залишуся в масці, - відповів я, розуміючи, що не варто порушувати правила і давати козир у руки клієнта.

Співзалежних я знав добре і розумів, що вони на багато що здатні, зокрема й "пред'явити" консультанту за нагоди, піти на шантаж.

"Навіщо вона це зробила?! У масці вона мала симпатичніший вигляд... Боже, я ж засуджую зараз, оцінюю, причому негативно оцінюю. До того ж, жінку, клієнтку!!! Це ж непрофесійно, як мінімум! А якщо колеги дізнаються? А що колеги?! Можна подумати, вони кращі! Так само думають, тільки на супервізіях підбирають красиві слова! Так що, кругом одна брехня?! Гм, а то ти не знав! Як каже мій головний супервізор: з людиною все ду-у-уже погано!!! От така халепа, малята!".

- А скільки разів клявся! І мені, і синові старшому, і матері своїй! А потім знову за своє! Ганчірка!!!

"Якби ти знала, скільки разів я клявся у своєму житті, що пити не буду! Навіть раз якось кров'ю підписав собі ж адресовану клятву! І ганчірка тут ні до чого!!!".

Я все ж зважився на те, щоб із зовнішнього боку маски трохи почухати ніс, інакше міг би просто "вибухнути". Прибита мною муха поступово ожила, смикала лапками і навіть полетіла дивною траєкторією. А обличчя клієнтки, більше не обтяжене маскою, стало набувати природних форм. Я зрозумів, у чому справа. Маска, навіть на пів-обличчя, додає людині якоїсь таємниці. Виникає відчуття недомовленості, начебто людина тебе ошукала. Ну, а якщо ця людина - клієнт?

І я продовжив свою думку: "Цікаво, а як комфортніше буде? Коли клієнт у реалі, але в масці, чи без маски в «зумі»? Хто його знає?! Це схоже на порівняння "Золотої осені" із "Сонцем у бокалі"! І те, і те - "шмурдяк"! Стоп! А як ця тітка дивиться на мене, красивого, в масці? Невже не оцінює? І не роздає «компліменти»? О-о-о-ой!!!"

- Зовсім совість втратив! У мене вже сил не вистачає контролювати його! Я ж матом його послала, хоча не лаюся з дитинства!

"Цікаво, що ж за дитинство в тебе було, що ти так на чоловікові відіграєшся? Може, з батьком щось не так?" - роздумував я.

- І що за покарання мені? Мати мучилася все життя з моїм батьком, а тепер мені таке щастя! - заплакала тітка. Я навіть не звернув уваги на свою прозорливість: і так усе зрозуміло.

- І головне, розумієте, коли не п'є, - зовсім інша людина!

"Та як же з тобою можна не пити?! Це його хоч якось тримає на цій грішній землі! Дідько, я вже симпатизую йому, хоча навіть не бачив жодного разу! Але так же не можна!!! Що зі мною не так? Напевно, пора на індивідуальну терапію!" - такі думки бродили в моїй голові.

Тітка дістала з сумочки віяло і стала методично себе обмахувати. Я трохи змінив позу, закинувши ногу на ногу, і продовжував слухати, хоча думки повели мене далеко за межі обговорюваної проблеми.

"Дійсно, що зі мною коїться? Ніколи такого не було. Безумовно, будь-який клієнт має зовнішність, і він може мені подобатися або не подобатися. Але до сьогоднішнього дня я не зациклювався на образі клієнта; насамперед мене цікавили обставини життєвої ситуації клієнта. Вони нас об'єднували і робили співучасниками дійства, яке багато хто називає терапією. І часто відбувалися просто дивовижні зустрічі, які допомагали не тільки клієнтові краще зрозуміти своє життя і навіть змінити щось у ньому, а й мені! Так, і я «зростав» в процесі консультування, що вважаю цілком природним. Процес змін і впливу в консультуванні просто не може бути одностороннім! Що ж відбувається зараз?".

- А нещодавно що він учудив?! Запросили нас у гості, відмовлятися було незручно. І думала ж не брати його з собою. Знову "нализався", хоча я так контролювала, що тиск піднявся! Ну, це нехай уже, так він же до моєї колеги, начальниці, чіплятися почав. Який сором! Це щось із чимось! Хоч засни та не прокидайся!

"І що? Ну, перебрав чолов’яга зайвого!? Та кожен зразковий чоловік хоч на годину мріє стати холостяком! А з такою дружиною, - так і на всі 24 години на добу!" - і добре, що це були лише мої думки!

Мені так і кортіло запитати, чи не займався чоловік сексом із цією жінкою публічно, але розсудливість перемогла.

- Ось вирішила ще й вас прощупати! Мені рекомендували вас як знаного фахівця!

"Ну, взагалі!!! Щупати вона мене зібралася! Померти - не встати! Може, їй грошей дати, щоб вона забралася геть?! Грошей мені не шкода, але як це виглядатиме??? Треба було зовсім не призначати зустріч! От вляпався! Скільки там ще залишилось?"

Трохи "прикумарена" терапевтичною енергетикою муха благополучно залишила арену цирку і вилетіла у вікно.

"Хоч комусь вдалося вирішити свої проблеми", - подумав я із заздрістю.

- А знаєте, ви мені підходите!

Моє серце на мить завмерло. Я розумів, що далі піде тлумачення цієї тези, тому мовчки чекав. Але про себе посміхнувся: "Ха, з самої юності чекаю на таку ненав'язливу відвертість!!!"

- Я в тому сенсі, що моєму Левусику підійде ваша програма. Адже де ми тільки не були, і всі прагнуть насамперед грошей "зрубати". А результат «гарантують» або «майже гарантують», та тільки все на словах. Це я вже зараз почала розуміти.

"О, у чоловіка ім'я з'явилося! " - зазначив я.

- А ви такий серйозний, солідний, малослівний, і відчувається, що знаєте проблему. І, головне, не пхаєте всяких "прайсів" із послугами. Але ж у вас багато років існує реабілітаційна програма для таких людей. І результати є, я ж довідки навела! Та ще й безплатно, ну, ви просто альтруїст якийсь, останній із могікан! Ну, хіба так буває в наш час?!

Моя самооцінка піднялася до небес! Я навіть крадькома кинув погляд на праве плече, потім на ліве: а раптом там крила виросли? Так, тітчині слова були дуже доречними, просто бальзам на мою душу! Як людині мало треба для повного щастя! А вголос я сказав:

- Так, дійсно, клієнти не платять грошей за три місяці реабілітації, причому, зауважте, реабілітації якісної. Це вам не трудотерапія якась або "алілуя". Усі фахівці дуже компетентні! Клієнти чотири години займаються в центрі, а також виконують домашні завдання. І, повірте, не потураємо їм аж ніяк! Вони платять не грошима, а іншим! Знаєте, одужують не розумні й багаті, а дисципліновані!

- Лікарю, ви сама чарівність! Справжній психотерапевт! Мій Левусик буде у вас відмінником.

"Так, буде! Відмінником бойової та політичної підготовки! У руках такої дружини він і в космос полетить! Бідний Левчик! Спробуємо вдихнути життя в його існування!" - подумав я. Але вголос відповів:

- Я не лікар, а лише психолог.

"Тьху ти, ось для чото я це ляпнув??? Ну чому "лише"? Що за малоцінність така? Адже кілька хвилин тому в «хмарах літав»! А "психотерапевт"? Цим словом, як серпом між ніг..."

- Можливо, але ви незвичайний психолог, ви наш рятівник!!!

"Ну, взагалі", - подумав я.

Консультація добігла кінця, ми підбили підсумки, і клієнтка пішла. А я стягнув зі свого обличчя спітнілу маску, кілька разів вдихнув і видихнув, і почав розмірковувати над тим, що сталося. Переді мною "плавали" розрізнені частинки подій останньої години мого життя, але ніяк не виходило «схопити файл» повністю! Я ще раз зробив паузу, зосередився, і все стало на свої місця. Я завжди любив підбивати підсумки і давати оцінку своїм діям у різних ситуаціях, а тим паче розбирати свої фрази і реакції в бесідах із клієнтами. Головна помилка полягала в тому, що сьогодні ця консультація була зайвою! Я був втомлений і роздратований різними подіями, а спека гарненько ще "приправила" це зверху! Завтра зранку все було б зовсім по-іншому. Добре, припустимо. А навіщо злитися на запізнення клієнтки, а потім всіляко її принижувати, нехай навіть у думках?! А реакція на "лікаря", навіть більше на "психотерапевта"? Що це таке?

"А, згадав! Знав я одного діяча, який навіть без вищої освіти називав себе "психотерапевтом". Звідти, напевно, моя неприязнь до цього слова. І взагалі, що можна називати психотерапією? Стоп! Я так далеко зайду! З усіма цими "тарганами" на індивідуальну терапію", - думав я.

Думки ж продовжували свою підступну справу: "А до чого тут таргани? Гикається, напевно, вже цим тарганам! Хіба мало інших комах і всіляких тварюк?! Наприклад, мух! Ого, бачиш, як думка працює! Відчуваю, забув щось. Сьогоднішня муха стала свідком цілої баталії. Потрібно дізнатися, скільки триває життя середньостатистичної мухи!"

Я спустошив склянку води і далі заглибився в роздуми: "У всесвітньому павутинні я, звісно, дізнаюся, скільки живуть мухи, тільки для чого воно мені потрібно!!!? Ну, буду володіти інформацією про мух, і що з того? А, зрозумів! Тривога пройде! Просто хочеться закрити сьогоднішню локальну екзистенцію! От дідько, я  заговорив як гештальтист! А гештальтисти, що - не люди хіба?! Люди, люди! Ха, і мухи - теж люди! Ну, взагалі! І де цей когнітивний мотлох тільки береться, де він «прописаний» в клітинках мозку? Все, пора додому!" Я зібрав свої речі в гарну шкіряну сумку, якою дуже пишався, зачинив вікно, провернув кілька разів ключем у замковій щілині дверей, і залишив офіс. До мого будинку було хвилин тридцять пішки, і я вирішив прогулятися. До того ж ввечері стало прохолодніше, а літній вітерець приємно лоскотав обличчя. "Слухай, але ж тітка має не такий уже й поганий вигляд", - звернувся я до самого себе. І продовжив далі: "Ну, є кілька зайвих кіло! Так це легко «прибирається» в спортзалі яким-небудь фітнесом! І волосся в неї нормальне, і очі добрі! Ну чого я на неї розлютився?! На себе подивися!" Йти вулицею було приємно. Втома кудись поділася, та й усі негаразди минулого дня теж зникли. На кілька миттєвостей я відчув стан, який можна назвати відсутністю всіляких думок, і зараз це була справжня нагорода за мої сьогоднішні когнітивні потуги! Просто вищий пілотаж! Життя тривало, незважаючи на всі його парадокси!!!

2020 р.